ВІДЛЮ́ДНО. Присл. до відлю́дний 2, 3. В одній коршмі коло Долини, що стояла відлюдно серед поля, вночі вирізано цілу орендарську родину (Фр., I, 1955, 366); Жив він самітно й відлюдно, з ранку до вечора порпаючись у своєму садку (Донч., VI, 1957, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 603.