ВІ́ДЛЯСК, у, ч. Відбитий ляскіт, що лине з відстані; відзвук. Взяла Марина хлопця за підборідок, поцілувала тричі, аж одляски пішли попід вербами (Н.-Лев., І, 1956, 97); Глухо пішов відляск води лісом (Коб., Вибр., 1949, 402); Молодий сміх відлясками пішов по подвір’ї (Кир., Вибр., 1960, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 604.