ВІДЛІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЛІЧИ́ТИ, ічу́, і́чиш, док., перех. Рахуючи, відділяти певну частину від загальної кількості; відраховувати. На току гуменний одлічував снопи для кожного молотника (Н.-Лев., II, 1956, 184); Христя снувала на мотовило найтоншу пряжу з шпульки, облічувала чисниці, пасма і перев’язувала їх десятинною ниткою (Іщук, Вербівчани, 1961, 243); Відлічи по порядку сім кущів, а восьмий розкопуй так, як цей (Коцюб., І, 1955, 206); Він.. з жалем відлічив гроші, усе срібні полтиники (Стельмах, Хліб.., 1959, 512); // Рахувати від умовної точки. Час звичайно відлічують від півночі, яка вважається початком доби (Астр., 1956, 37); // перен. Рівномірно повторювати якісь рухи. Ноги все одбивають сильно той самий такт, одлічують точно, немов годинник хвилини (Коцюб., II, 1955, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 602.