ВІДМА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДМАХА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. тільки недок., неперех. Махати комусь у відповідь. Дівчата махають їм руками, кидають квіти, хлопці на танках відмахують їм весело (Вільде, На порозі, 1955, 174).
2. тільки недок., перех. Махаючи рукою, головою і т. ін., відганяти що-небудь. Відмахувати мухи.
3. перех., розм. Проходити, пробігати значну віддаль. Добрий кінь без попасу відмахував версту за верстою (Кач., Вибр., 1953, 43); До Бабинець [Дем’ян] під’їхав якоюсь хурою, а останні кілометри одмахав на своїх (Смолич, Реве та стогне.., 1960. 176); * Образно. Не одну версту відмахало воно [сонце] по небові (Коцюб., І, 1955, 458).
4. тільки док., перех., розм. Швидко виконати певну роботу. Треба мерщій лібретто писати.. І він його за тиждень одмахав (Мирний, III, 1954, 202); // Швидко й грубо відрізати частину від цілого.
5. тільки док., неперех. Перестати, закінчити махати. Василь Боженко, відмахавши кулаками, взявся куйовдити свою бороду, — така була звичка в нього (Смолич, Мир.., 1958, 46).
Відмаха́ти ру́ки — втомити руки, довго махаючи ними.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 604.