ВІДМИРА́ТИ, а́є, недок., ВІДМЕ́РТИ, відімре́, док. 1. Ставати неживим, мертвим; гинути, сохнути (про рослини, частини живого організму). Збирати картоплю треба тоді, коли картоплиння починає відмирати (Колг. Укр., 1, 1954, 28); Скоро воно [латаття] осяде на дно, відімре (Тют., Вир, 1964, 377).
2. перен. Втрачати здатність до існування; зникати. [Юрій:] Адже слова — вони як живі істоти: ростуть, розвиваються, квітнуть, відмирають (Лев., Марія, 1953, 7); Здавалося, в нього [Дмитра] відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (Коз., Гарячі руки, 1960, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 606.