ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВІДМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. відмо́вляться; док. 1. з інфін. Не погоджуватися що-небудь робити. Люди одмовля-лися брати воду з тої криниці (Коцюб., І, 1955, 274); Підійшов Безвіконний і, почувши, що Татарченко відмовляється їхати, обурився (Донч., І, 1956, 478); А вже як товариш попросить об чім, то він, здається, з-під землі дістане, а не одмовиться (Вовчок, І, 1955, 346); Зіна відмовилась грати перша, за рояль сіла Ася (Ів., Вел. очі, 1956, 81).
2. у сполуч. з дієсл. слухати, служити і т. п., перен. Переставати діяти (про частини людського організму). Він хитався, як п’яний, ноги відмовлялись слухати його (Дмит., Розлука, 1957, 46); Хотілося швидше встати і йти, йти, але тіло навідріз відмовлялось служити (Гончар, Таврія.., 1957, 420).
3. від чого. Не погоджуватися брати що-небудь; не приймати. [Марція:] Адже, по східному звичаю, гості не сміють відмовлятись від дарунків (Л. Укр., III, 1952, 182); Музика ніколи не відмовлявся від чарки, пив з усіма, хто запрошував (Шиян, Баланда, 1957, 85); // також від кого. Покидати, залишати. Письменник відмовляється від свого творчого задуму тільки тоді, коли переконується, що він невірний (Смолич, Розм. з чит., 1953, 156); Погодитись інженерові-будівельнику, що тут нічого вдіяти не можна, це те саме, що й відмовитися від своєї професії (Ле, Міжгір’я, 1953, 101); Відмовитися від сина (дочки).
4. чим, а також із спол. що, ніби та ін. Наводити які-небудь докази, часом вигадані, щоб не виконати прохання, наказу. Одмовлялась Варка недугою, ніби все нездужає вона (Вовчок, І, 1955, 169); Більше для годиться запросив гостей до вечері.., учителька відмовилась тим, що вже повечеряли (Головко, II, 1957, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 608.