ВІДМІ́ННИЙ, а, е. 1. Який чимось відрізняється від кого-, чого-небудь. Раз їм почувся згори шум, одмінний од шуму плавнів (Коцюб., І, 1955, 360); Лавра тих часів була дуже відмінна від сучасної (Тулуб, Людолови, І, 1957, 125); Як часто дивували її несподівані, але завжди такі сміливі, відмінні від інших думки Тараса! (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 271).
2. Який має високу якість; дуже гарний, дуже добрий. Кількість бригад відмінної якості зростає у нас з кожним днем (Рад. Укр., 6.IX 1950, 2); Продукція відмінної якості; // Дуже вмілий. Відмінний стрілець, вона швидко опанувала снайперську майстерність (Кучер, Чорноморці, 1956, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 606.