ВІДМІ́ННО. 1. Присл. до відмі́нний 2. У них і в школі — Усе відмінно (Мур., Широка дорога, 1950, 100); Відмінно працюють екіпажі танкера "Кремль" (Рад. Укр., 1.ХП 1953, 1).
2. у знач. ім. Шкільна відмітка найвищої оцінки знань. А коли траплялося Яші одержати добре, Нюра пирхала: — А в мене завжди відмінно! (Донч., VI, 1957, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 606.