ВІДНО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш і ВІДНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДНОВИ́ТИ, овлю́, о́виш; мн. відно́влять; док., перех. 1. Надавати попереднього вигляду чому-небудь пошкодженому, зіпсованому, зруйнованому; приводити до попереднього стану; поновлювати. Земле, моя всеплодющая мати,.. Дай теплоти, що розширює груди, Чистить чуття і відновлює кров (Фр., X, 1954, 12); Після розгрому ненависного ворога ми всі єдиною Радянською державою відновимо повністю села й міста, хати й палаци, шахти й заводи (Ю. Янов., І, 1954, 70); Трохим Іванович дізнався, що Олімпіада не може розмовляти, і чи пощастить відновити мову, — фельдшер того сказати не міг (Шиян, Гроза.., 1956, 97); // Установлювати те, що було ліквідоване. В Кельні готувався з’їзд західнонімецької компартії. Це мав бути з’їзд, який би відновив компартію, розгромлену дванадцять років тому фашистами (Загреб., Європа. Захід, 1961, 147).
2. Знову починати перервану дію, стосунки тощо. 15 липня. Відновлюємо наступ, як видно, в напрямі на Бендери (Кучер, Чорноморці, 1956, 135); Чому Рада ніколи нам тепер не пише, пора б уже відновити знайомість! (Л. Укр., V, 1956, 87); — Гадаю, лише через тиждень можна відновити сівбу (Руд., Остання шабля, 1959, 402).
3. перен. Відтворювати в пам’яті; пригадувати. Я довго не важився відновлювати в душі спомини про нього [отця гумориста] (Фр., IV, 1950, 239); Він відновлював спогади про попередню поведінку Арапникова (Трубл., І, 1955, 92); Не маю спромоги відновити свої вражіння (Коцюб., III, 1956, 282); Цей трохи суворий, ніби докірливий тон раптом у пам’яті моїй відновив картину, свідком якої був я у цьому селі (Вол., Самоцвіти, 1952, 4).
4. Усувати з хімічних сполук кисень або приєднувати до них водень.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 611.