ВІДНО́ВЛЮВАТИСЯ, юється і ВІДНОВЛЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., ВІДНОВИ́ТИСЯ, о́виться; мн. відно́вляться; док. 1. Набувати попереднього вигляду, стану. Юнак відчував, як з кожним шматочком проковтнутого м’яса відновлювалися сили (Донч., III, 1956, 239); Мир відновлявся, почуття до діда ставали, ще дужчі (Ю. Янов, II, 1954, 110).
2. Починатися знову після певної перерви. Рух по асфальту знову відновився (Кучер, Чорноморці, 1956, 298); У вересні навчання в консерваторії відновилося (Дмит., Розлука, 1957, 9).
3. перен. Відтворюватися в пам’яті; пригадуватися. Інколи швидкою згадкою відновиться в уяві Дубівка (Рибак, Дніпро, 1953, 47).
4. тільки недок. Пас. до відно́влювати 1. Світлиця прибрана гарно, але видко, що покраси в ній давно не відновлялись (Л. Укр., ЦІ, 1952, 145); Багато вже їх [культурно-освітніх закладів] відбудовано, багато відбудовується й відновляється (Вишня, І, 1956, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 612.