ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДОКРЕ́МИТИ, млю, миш; мн. відокре́млять: док., перех. 1. Роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого. При збиранні [амаранту] на насіння волоті відокремлюють від стебел і просушують, стебла силосують (Колг. енц.. 11, 1956, 28); Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (Укр. страви, 1957, 54); Для того, щоб краще відокремити метал.. від шкідливих складових частин, до руди почали додавати різні мінерали (Таємн. вапна, 1957, 90).
2. Розділяючи, відмежовувати щось від чогось чим-небудь. Навесні овес відокремлюють від насіння люпину за допомогою змійки (Хлібороб Укр., 6,1966, 21); — Ми ж умовилися, щоб завод відокремити парком (Ле, Міжгір’я, 1953. 238); // Відмежовувати собою щось від чогось; бути межею між ким-, чим-небудь; розділяти. Поруч із яблунею стояла будова — простий солом’яний дашок на двох стовпах, приладнаний до ліси, яка відокремлювала двір од саду (Ю. Янов., II, 1954, 115); Від шкільного подвір’я пустир відокремлює лише неглибокий, але довгий ярок (Донч., Перемога.., 1949, 13).
3. Розпізнавати, бачити відмінності між чим-небудь. Вона [публіка] не вміє відокремлювати роботу художника від роботи режисера (Моє життя в мист., 1955, 116); Хома.. вмів якось одразу відокремити суттєве від несуттєвого, велике від незначного (Гончар, І, 1954, 201).
4. Переривати зв’язок, зв’язки між ким-, чим-небудь. Більшовики, відокремили релігію від держави (Ле, Міжгір’я, 1953, 71); Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Павл., Бистрина, 1959, 69).
5. грам. Виділяти другорядні члени речення, вставні слова тощо розділовими знаками на письмі, інтонацією в усній мові.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 614.