ВІДОМЩА́ТИ, ВІДІМЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДОМСТИ́ТИ, ВІДІМСТИ́ТИ, мщу́, мсти́ш, док., рідко. Те саме, що мсти́тися. Наткнувся в темряві на відро з мазутою і пригадав раптом, як давно колись в їхньому селі парубки відомщали дівкам… (Гончар, Новели, 1954, 125); Серце моє наливалося огнем, у грудях ходили прибої гніву… О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя — невільне, підданське! (Мирний, V, 1955, 342); І дав собі клятву хлопець відомстити ворогам за батька (Цюпа, Три явори, 1958, 13,
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 615.