ВІДПЛИТТЯ́, я, с. Дія за знач. відплисти́ 3. Її [розмову] розпочала сама Марія, хоч час відплиття все наближався (Кучер, Чорноморці, 1956, 100); Наливайко нерухомо стояв і вдивлявся.. на той берег, де лаштувався до відплиття другий, більший човен (Ле, Наливайко, 1957, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 619.