ВІДРО́ДЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДРОДИ́ТИСЯ, оджу́ся, о́дишся, док. 1. Відновлюватися, розквітати після занепаду, перерви і т. ін. Спершу розповів [Ганжа-Ганженко], як відроджується життя по школах після денікінщини (Гончар, Таврія.., 1957, 475); Кадр за кадром розповідає кіно, як за короткий час після визволення невпізнанна відродилася країна (Рад. Укр., 5.І 1955, 3); * Образно. [Кай Летіцій:] Я дивую, чому в тобі не відродився Брут аж до кінця… (Л. Укр., II, 1951, 364).
2. перен. Повертатися до нормального стану, ставати бадьорим після душевного занепаду, переживань. — Вона [жінка] відродиться для нового життя. — А ми їй допоможемо у цьому, Сев. Яка це достойна річ приголубити людину. Людське ставлення підіймає дух і дає силу рукам (Ю. Янов., II, 1958, 51); Через чотири дні мене не було вдома; отже, на ті чотири дні я немов одмолоділа або й одродилася! Ладна я була й зовсім не вертати в своє пекло (Крим., Вибр., 1965, 382); Вона немов відродилася наново, віддихує глибоко (Коб., І, 1956, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 632.