ВІДРЯДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДРЯДИ́ТИ, яджу́, я́диш, док., перех. 1. Посилати кого-небудь кудись з якимсь дорученням. Хлопці залишилися біля намету поратися з стравою, а Черняєву з Павлусем відрядили по малину (Донч., II, 1956, 40); Він обіцяв відразу, як тільки приїде, відрядити ковалів для ремонту сільськогосподарського реманенту (Бойч., Молодість, 1949, 271); // Офіційно посилати кого-небудь до іншого міста, району, країни тощо для виконання службового чи іншого доручення. — Я знаю, — сказав він. — ЦК КП(б)У відряджає до нашого з’єднання лектора і письменника (Шиян, Партиз. край, 1946, 5); На його настійливе прохання відрядили Захара на літню практику на Україну, до Уманського лісництва (Ле, Право.., 1957, 93).
2. рідко. Надсилати комусь що-небудь. Латин по царському звичаю Енею дари одрядив (Котл., I, 1952, 174).
3. рідко. Відсилати, відправляти когось звідкись проти волі. Поставили йому хату й відрядили і нічого не дали (Сл. Гр.); Майор гнівно попередив, що відрядить його з батальйону (Ле, Мої листи, 1945, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 633.