ВІДСМИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСМИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Смикнувши, відводити від кого-, чого-небудь (звичайно руку або ногу). Дехто.. тикав пальцем у блискучі частини нового форда і тієї ж хвилини з острахом відсмикував руку (Донч., І, 1956, 164); Лазар простяг руку до хлібні і враз одсмикнув (Коцюб., II, 1955, 204); Раптом відчув [Турбай] у себе під ногами хрускіт ламкої, наскрізь промерзлої тканини. Здригнувся всім тілом, відсмикнув ногу (Руд., Остання шабля, 1959, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 639.