ВІДСТА́ВКА, и, ж. Остаточне звільнення від служби (тепер, звичайно, військової) із забезпеченням пенсії. Під Очаков Погнали й Максима. Там-то його й скалічено, Та й на Україну Повернено з одставкою (Шевч., II, 1953, 254); Хочу як-небудь себе розважити. Се ж одставка, се ж я зовсім вільний (Барв., Опов.., 1902, 411); — Дружину поховав, з собою не рахувався, до впаду своїй владі служив! А сказали бери відставку — взяв (Гончар, Тронка, 1963, 181).
◊ Відста́вка у́ряду — у капіталістичних країнах — відхід від влади, розформування уряду в зв’язку з певною політичною ситуацією, закінченням строку повноважень президента тощо; Іти́ (піти́, пода́ти і т. ін.) у відста́вку — звільнятися від служби. Цей товариш Курінний в недавньому минулому десь на Півночі на підводнім човні плавав, і хоч до старості чоловікові ще далеко, довелося йти у відставку за станом здоров’я (Гончар, Тронка, 1963, 179); Через рік сказано Іванові Петровичу подати в одставку (Мирний, І, 1954, 156);
У відста́вці — звільнений зі служби. Очевидно, то була помилка, що він не послухав батька — старого полковника у відставці — і не подав до військового училища (Гур., Друзі.., 1959, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 640.