ВІДСІ́В, у, ч. 1. тільки одн. Те саме, що відсіва́ння. Скоро була успішно розроблена і техніка відсіву з сім’ї старих бджіл (Бджоли, 1955, 252); // перен. Залишення навчального закладу учнями, студентами, які не можуть або не хочуть учитися. Відсів продовжує бути одним з найістотніших недоліків у роботі шкіл робітничої і селянської молоді (Рад. Укр., 24.XI 1956, 1).
2. Те, що відділилося під час просіювання; // перен. Про учнів, студентів, які залишили навчання в школі, у вузі. Він був єдиним із дітей, що складали так званий відсів (Збан., Малин. дзвін, 1958, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 637.