ВІДТИ́КАТИ1 див. відтика́ти 1.
ВІДТИ́КАТИ2 див. відтика́ти3.
ВІДТИКА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш і ВІДІТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Опускати вниз що-небудь підіткнуте (одяг, фіранку тощо). Відтич спідницю, бо ходиш підтикана, як чапля (Сл. Гр.).
ВІДТИКА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ВІДІТКНУ́ТИ і діал. ВІДІТКА́ТИ, кну́, кне́ш, док., перех. Відкривати що-небудь заткнуте; розкорковувати; протилежне затикати. Відіткни пляшку (Сл. Гр.); // Витягати з чого-небудь корок, затичку. Я відтикаю зубами пробку — і в обличчя мені б’є незнайомий густий дух вина (Мик., II, 1957, 154); Яринка уважно стежила за пухирцями.. і, коли вони, нарешті, зникли, відіткнула корки (Собко, Зор. крила, 1950, 246).
ВІДТИКА́ТИ3, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех., заст. Помічати копи, кіпці тощо, втикаючи в них палки, гілки і т. ін. Копи одтикають (Номис, 1864, № 10175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 648.