ВІДТІ́НЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відтіни́ти. Золотими літерами, відтіненими чорними рисками, вона [вивіска] сповіщала людям, на подив: Чепігов і син (Юхвід, Оля, 1959, 135); // відті́нено, безос. присудк. сл. Засобами народних порівнянь відтінено важкі думки матері [в оповіданні Марка Вовчка "Два сини"], її настрої та переживання (Укр. літ., 8, 1957, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 649.