ВІДХЛИ́ПУВАТИ1, ую, уєш, недок., ВІДХЛИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., діал. Відхлебтувати.
ВІДХЛИ́ПУВАТИ2, ую, уєш, недок., ВІДХЛИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Хлипати, схлипувати під час плачу. Стара вже давно не чула, що панотець говорив, пожовкла, як віск, і тільки відхлипує (Свидн., Люборацькі, 1955, 220); Ориська ніби заспокоїлася. Не плакала, тільки відхлипувала глибокими ковтками (Вільде, Б’є восьма, 1945, 115); // Переводити подих під час плачу. — Чого ти. Варко? — аж скрикнула господиня.. А я припала до гребеня, та й не одхлипну (Мирний, І, 1954, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 655.