ВІДХО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДХОПИ́ТИ, оплю́, о́пиш; мн. відхоплять; док., перех. І.рідко. Те саме, що відсми́кувати. Шестірний замахнувся; Жук одхопив руку — лінійка ударилась об лаву (Мирний, І, 1954, 329).
2. розм. Забирати від когось собі; віднімати в когось; захоплювати. [Василь:] Усі добре знають, як Шкандибиха, ще й тепер, даючи гроші під заставу, одхоплює нивку по нивці від бідноти, що не спроможеться у строк позички віддати… (Мирний, V, 1955, 18); — Колонізація північно-східного узбережжя.. є лише першим кроком до не дуже віддаленої мети: відхопити Камчатку від нашої імперії (Стельмах, Хліб.., 1959, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 657.