ВІДХОТІ́ТИСЯ, о́четься, док., кому, безос., з інфін., розм. Перестати хотітися чого-небудь. Йому відхотілося їсти, в голові шуміло (Фр., IV, 1950, 409); — Стогни, Ільку, не бійся нічого, стогни вголос, може, відхочеться їм у карти грати! (Вільде, Сестри.., 1958, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 657.