ВІДЦІЛЯ́, ВІДЦІ́ЛЬ, присл., розм. З цього місця; звідси. А відціля видніше буде. Як той розкопуватимуть льох (Шевч., І, 1951, 293); Це відціля ти проводжала мене на захід огняний (Сос., Близька далина, 1960, 255); Вже берега і не видко. Не видко землі відціль (Нех., Казки.., 1958, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 658.