ВІДЧА́ЙНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що відчайду́шний. — Він людина гаряча, відчайна (Донч., III, 1956, 156); Одчайний людський зойк в тумані дзвенить і падає (Ю. Янов., V, 1959, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 659.