ВІДШМАГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Вибити різками, батогом, канчуком і т. ін.; висікти. — Я не подивлюсь тобі в зуби: серед улиці здеру з тебе спідницю ще й нагайкою одшмагаю (Н.-Лев., II, 1956, 45); [Кривоніс:] Несіть киї, я відшмагаю його сам (Корн., І, 1955, 213).
2. перен., розм. Пройти пішки певну відстань. Він одшмагав пішака весь шлях від Петербурга до Петергофа (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 665.