ВІДЩЕПЕ́НЕЦЬ, нця, ч. Той, хто відірвався, відколовся від певного суспільного середовища або відкинутий середовищем. [Наталя:] Намалюй нещадними сатиричними фарбами пики одщепенців суспільства, яких життя викидає на смітник історії (Мик., І, 1957, 415); Чіпка виростає як відщепенець навколишнього оточення, зганьблене дитя "незаконного шлюбу" (Від давнини… І, 1960, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 666.