ВІДЬО́МСЬКИЙ, а, е, заст. 1. Прикм. до ві́дьма 1. Аж в ноги упав сердешний Микита Уласович та кістляві руки відьомські цілує та просить (Кв.-Осн., II, 1956, 190); // Власт. ві́дьмі (в 1 знач.). Її страшне,жовте, відьомське обличчя зразу стало добрішим (Коцюб., І, 1955, 370).
◊ Відьо́мське ко́дло див. ко́дло.
2. Стос. до відьомства. І зараз в горщечок наклала Відьомських різних-всяких трав (Котл., І, 1952, 154); Чи то справді він умерлий, Тільки матері кохання Та відьомські міцні чари При житті його тримають?.. (Л. Укр., IV, 1954, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 667.