ВІЗЕРУНКО́ВИЙ, а, е. Оздоблений візерунками. У того слуги ледве помітно затремтіли руки, коли відкривали затичку візерункової фляги (Ле, Наливайко, 1957, 135); Різноманітних малюнків було дуже багато, майже не повторювалися заставки і візерункові великі літери (Ів., Таємниця, 1959, 177); // Який має вигляд візерунка. Він нишпорив поглядом по верхів’ях дерев, по візерунковій лінії контурів хмар (Ю. Янов., І, 1958, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 668.