ВІЛ, во́ла, ч. Кастрований бик, якого використовують як тяглову силу. Іде Марко з чумаками. Ідучи співак, Не поспіша до господи — Воли попасає (Шевч., І, 1951, 322); Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг (Головко, II, 1957, 11); * Образно. Генеральський приказ [наказ], з нагайкою в руках, зробив до ладу своє діло. Він.. з завзятих степовиків попоробив покірних волів (Мирний, I, 1954, 98); * У порівн. Та чого це ти насупився, як віл перед обухом? (Мам., Тв., 1962, 107).
◊ Вола́ б з’їв — дуже голодний. Здається, вола б з’їв… і черствий хліб здавався смачним! (Мирний, II, 1954, 145); Вола́м хвости́ крути́ти, зневажл. — виконувати примітивну, нескладну, часто брудну, низькооплачувану роботу. — Поголовував трохи і досить — йди волам хвости крутити, коли людьми управляти не вмієш (Збан., Переджнив’я, 1960, 146); Ї́хати (пої́хати) як вола́ми — їхати дуже повільно; Працюва́ти (роби́ти), як віл [у ярмі́] — дуже важко й багато працювати. Сливе дві неділі робила Олександра, як віл у ярмі (Коцюб., І, 1955, 68); [Маруся:] А чим же тобі не добра Марта? Що всім годить та робить, як сірий віл? (Вас., III, 1960, 94); Чо́рний віл на но́гу наступи́в див. наступа́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 672.