ВІЛЬГО́ТНИЙ1, а, е, рідко. Прикм. до вільго́та1. Осінь холодная, осінь вільготна Панує у нас (Л. Укр., І, 1951, 27); Прилягли й воли, повільно ремигаючи і поводячи на всі боки вільготними імлистими очима (Тулуб, Людолови, I, 1957, 383).
ВІЛЬГО́ТНИЙ2, а, е, заст. Прикм. до вільго́та2. [Олекса:] Мені писав дядько Панас, що я вільготний… (К.-Карий, І, 1960, 44); Хоча б уже швидше пригріло сонце по-весняному, та й торбу на плечі, та й на оту вільготну неймовірну Каховку! (Гончар, Таврія.., 1957, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 673.