ВІЛЬНОДУ́МЕЦЬ, мця, ч. Людина, якій властиве вільнодумство. Він бачив у Гердері тільки одно — вільнодумця та єретика (Фр.,VIІ, 1951, 52); Великий художник [К. Брюллов] був вільнодумцем у питаннях релігії (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 675.