ВІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. 1. поет. Прикрашати що-небудь вінком і т. ін. Ті колосся вінчають наш герб (Нагн., Вибр., 1950, 77); Дві товсті русяві коси скромно, але й зі смаком короною вінчали горду голівку (Ле, Право.., 1957, 11).
2. Відзначати когось лавровим вінком, нагородою і т. ін. за певні досягнення, перемогу. Чола не вінчали лавровії віти, Тернів не скрашали ні злото, ні квіти, Страждали співці в самоті (Л. Укр., І, 1951, 172); Орден Леніна щедро вінчає І професора, й коваля (Мас., Срібна дорога, 1946, 6).
3. перен. Завершувати, закінчувати що-небудь. Наш славен труд вінчають жнива (Ус., На.. берегах, 1951, 49); На цьому й можна повість закінчить… Кінець? Тим кращий він, якщо вінчає Оповідання наше в слушну мить (Перв., II, 1958, 225).
4. Виконувати шлюбний церковний обряд. — Станеш попом,.. будеш божу службу правити, народжених хрестити, померших ховати, молодих вінчати?.. Чи як? (Мирний, І, 1954, 340); Одної неділі справляли весілля Настине з Петром, другої вінчали Гната (Коцюб., І, 1955, 26); * Образно. Трудом оновлену для нас, заквітчану в квітки, із Комунізмом Землю час вінчає на віки (Гонч., Вибр., 1959, 346).
5. заст. Класти на голову вінець на знак надання високої влади (царської, королівської тощо). А потім ченці одягли Тебе в порфіру. І вінчали, Як ту царицю… (Шевч., II, 1953, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 678.