ВІРТУО́З, а, ч. Виконавець, який досконало володіє технікою свого мистецтва. Арсен згадав свою першу гру перед професором, тут, на цьому ж самому місці. Звідси почався його славний шлях віртуоза (Дмит., Розлука, 1957, 260); Характерно, що багато композиторів XVIII ст. самі були віртуозами-скрипалями (Укр. муз. спадщ., 1940, 16); // чого. Людина, що досягла найвищого ступеня майстерності в якійсь справі. Михайло Гнатович був справжнім віртуозом зварювання (Собко, Біле полум’я, 1952, 246); Трактористові, що провадив міжрядний обробіток, треба бути віртуозом своєї справи, щоб провести трактор, як по струні (Минко, Ясні зорі, 1951, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 681.