ВІРШОПИ́СЕЦЬ, сця, ч., заст. Поет. Ось він, цей бунтливий віршописець з Вільна, Неспокійно зводить голову худу (Бажан, Роки, 1957, 273); Багато уваги М. С. Возняк приділяє відкриттю імен давніх віршописців (Нар. тв. та етн., 1, 1967, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 683.