ВІСЛЮ́К, а́, ч. 1. Те саме, що осе́л 1. Сіра стіна. Розчепіривши негнучкі ноги, стоїть під нею віслюк (Коцюб., II, 1955, 406); На правому березі Босфору — чудовий асфальтований шлях. Ним мчать сучасні лімузини, старенькі автобуси, поважно стукають рисаки та віслюки (Знання.., 8, 1966, 16).
2. лайл. Про нерозумну, вперту людину. Так і свердлить йому вуха тріскучий голос боса: "Колінз, ви нездара, віслюк" (Рибак, Час.., 1960, 862); // Про людину, що сліпо підкоряється й служить комусь. Тепер ще ось греки, ці нещасні віслюки Антанти… Чого їх принесло сюди? (Гончар, Таврія.., 1957, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 684.