ВІТА́ННЯ, я, с. 1. Слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості і т. ін. Тим часом моя товаришка побачила мене у вікно і вибігла на ганок з голосним радісним вітанням (Л. Укр., III, 1952, 570); Русевич мимоволі відповів і на рукопстиск і на вітання: — Добридень, Миколо Дмитровичу. Радий бачити вас отаким (Шовк., Інженери, 1956, 176); // Вияв приязні, прихильного ставлення до когось. Поруч з ним стояла Назіра, ледве випліскуючи долонями вітання Саїдові (Ле, Міжгір’я, 1953, 377).
2. Усне або письмове поздоровлення чи побажання здоров’я, успіхів і т. ін. Передайте моє щире вітання Вашій дружині (Мирний, V, 1955, 414); Сестри й браття, вам моє вітання, У Жовтневий непогасний день! (Рильський, І, 1956, 378)
3. рідко. Пригощання, частування когось чим-небудь. — Та треба грошей на наливки… та на вина… на вітання значних гостей,.. — сказав отець Палладій (Н.-Лев., III, 1956, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 686.