ВІТРИ́СЬКО, а, ч. Збільш. до ві́тер. Все, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпалений комин та осінній вітрисько барбався [порпався] в попелі, вишукуючи поодинокі жарини (Дім., І будуть люди, 1964,192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 688.