ВІ́ЧНО, Присл. до ві́чний 2, 3. [Антоніо:] Життя і мрія в згоді не бувають і вічно борються, хоч миру прагнуть (Л. Укр., III, 1952, 120); Я вічність би віддав для тебе, Рідний і вічно коханий краю (Сам., І, 1958, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 692.