ВІ́ЯННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ві́яти 1, 2, 4. Земля — гола і чорна — затужавіла, як крига, під морозяним віянням (Смолич, Ми разом.., 1950, 30); Віяння зерна.
2. перен. Ідеї, суспільно-політичні напрями тощо, характерні для певного часу. Українці, відкликаючись на віяння часу і потреби суспільності, почали й собі творити нову літературу на народній мові (Фр., XVI, 1955, 222); Нові віяння, події суспільно-політичної дійсності розкриваються в романі ["Юрко Крук"] крізь призму дитячого, а потім юнацького сприйняття (Рад. літ-во, 3, 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 694.