ВІ́Ї, вій, мн. (одн. ві́я, ї, ж.). Волосинки, що вкривають краї повік. Його щастя, його доля — Мої чорні брови, Довгі вії, карі очі, Ласкавеє слово (Шевч., І, 1951, 158); Очне яблуко захищене спереду двома складками шкіри — повіками, краї яких вкриті віями. Вії затримують пил (Анат. і фізіол. люд., 1957, 157); * Образно. Обгортає [сонце] золотими своїми віями їхні білі, .. виснажені тіла (Вишня, І, 1956, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 669.