ГА́ВИТИ, влю, виш; мн. га́влять; недок., розм. Бути неуважним, нерозторопним; пропускати яку-небудь нагоду. [Сергій:] Дужче вогонь! Дужче!.. Не гавити, дияволи! (Корн., II, 1955, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 8.