ГА́ВКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до га́вкати. У дворі гавкнуло цуценя (Вовчок, 1, 1955, 72); — Глянула [Параска] на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (Н.-Лев., II, 1956, 25); — На-зад! —— гавкнув на них гітлерівець, — вийдіть до коридора й постукайте! (Ю. Янов., II, 1954, 39); * У порівн. — Га? — обізвалась Хівря дзвінко, як гавкнула (Григ., Вибр., 1959, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.