ГА́ВРА, и, ж., діал.
1. Лігво звіра; барліг. В лісах.. медведі ссали лапи в своїх гаврах і дрімали зимовим сном (Фр., VIII, 1952, 38);* Образно. То наймався [Юрчик] на найтяжчу роботу, гори перевертав, то півзими лежав у якій-небудь гаврі, у ведмежім барлозі, смокчучи свою нерозлучну віковічну люльку (Хотк., II, 1966, 152).
2. перен., зневажл. Рот. — Ци [чи] не стулиш ти си гавру? — крикнув нараз Василь (Фр., І. 1955, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.