ГАДЕНЯ́, я́ти, с. 1. Маля гада (у 1 знач.). 2. перен., зневажл. Про злу, підступну молоду людину. Один [кріпак] і впав. Кров йому аж ллє, посинів увесь, лежить, а це гаденя, Свенціцький, нагаєм його (Тулуб, Людолови, I, 1957, 48); // Уживається як лайливе слово. І враз він дівчинку шалено одірвав Од діда кволого.. І крикнув: "Коню мій! Ану-бо копитами Стопчи маленьке це шкідливе гаденя!" (Рильський, II, 1956, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 10.