Слово "гадючий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ГАДЮ́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до гадюка 1. Під ногами у нього лежала гадюча голівка. І палали, мов іскри, на сонці червонії очі (Л. Укр., І, 1951, 424); * Образно. Приморці озиралися на північ, де хвилину тому блиснуло гадюче око підводного човна (Кучер, Чорноморці, 1956, 232); // Такий, як у гадюки. Портрет був просто моторошний — лице гостре, як у пацюка, в обгризених віях — гадючі зелені очиці (Вас., II, 1959, 328); Гусак Розбишака теж тягне до нього свою гадючу голову (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 126); // Такий, як гадюка. Упала тінь… Це простяглася кривава з заходу рука з гадючим знаком на манжеті (Сос., II, 1958. 440).

2. перен. Який таїть у собі небезпеку; віроломний. [Молодиця:] За віщо ото вона рідного брата отруїла?! [Баба:] Хіба відьмі треба, щоб було ще за віщо? Серце в неї таке гадюче!.. (Вас., III, 1960, 50); — Ти бачиш, який гадючий [лісник]! Ще може стріляти (Турч., Зорі.., 1950, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 11.