ГАЙОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до гай 1. Поет новий, що доля охрестила Так само, гайового короля Назвав у славу сина: дуб Данила (Рильський, III, 1961, 282); // Який росте в гаю. В тихих закутках стоять там пасіки, гудуть там бджоли, пахне свіжим медом, гайовими квітками, свіжою травою, грибами (Н.-Лев., І, 1956, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 17.