ГА́ЛАС, у, ч.
1. Безладне звучання багатьох голосів; крики, гамір. Усі разом загомоніли, та той тієї, той своєї! Нічого не розбереш;.. один крик, галас… (Мирний, II, 1954, 229); Птаство з галасом накинулось на розсипану мамалигу (Коцюб., І, 1955, 215); Довго блукаю по базару.. Галас, лайка, шум од безперестанного руху безлічі людей, коней, волів, гарб (Кол., На фронті.., 1959, 82); * Образно. Десь поблизу заторохтіли з усіх боків, захлинаючись, зенітки, знявся й інший вогнепальний галас (Ле, Право.., 1957, 149).
2. перен. Те саме, що ро́зголос; сенсація. [Жандарм:] Будь спокійний. Не роби ніякої комедії, ніякого галасу (Фр., IX, 1952, 134); [Косяк:] Я все знаю, тільки мовчу — галасу не люблю, в тиші кохаюся (Зар., Антеї, 1962, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 19.