ГА́ЛЬКА, и, ж. Перев. маленькі обкатані і відшліфовані водою уламки гірських порід. Скрипить під підошвами галька (Коцюб., II, 1955, 415); Вихор метнув оком на чепурний садок.., на посипані галькою стежки — і все тут нагадало йому Одесу (Кучер, Чорноморці, 1956, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 23.