ГА́МІР, мору, ч. Те саме, що гам1. Франко прислухався до нічного гамору великого міста (Сміл., Крила, 1954, 127); До них линув невиразний гамір трудового дня на колгоспному дворі (Кучер, Вогник, 1952, 59); Він заглибився в свої ієрогліфічні картки і не звертав жодної уваги на грюкання дверей, шум, гамір людських голосів (Досв., Вибр., 1959, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 25.